Коцюбинський – великий сонцепоклонник

      Глибоким зором і пером тонким

      Він слугував народові своєму.

      Боліючи душею разом з ним.

      Життя і кров, а не сюжет і тему

      Він залишив на білих сторінках

      І слів не обернуть на прах.

                                               Максим Рильський

    Народився Михайло Михайлович Коцюбинський 17 вересня 1864 року у Вiнницi в сiм’ï дрiбного службовця. Вихованням хлопця в основному займалася мати, "добра,надзвичайно любляча, здатна на самопожертву". Саме завдяки ïï старанням хлопець мав можливiсть долучитися до зразкiв високого мистецтва ще з юних лiт. Вона допомагала йому сформувати добрий естетичний смак, прищеплювала "нахил до всього гарного та любов i розумiння природи". Ази освiти Михайло осягав удома.

   З 1875 року навчався у Барськiй початковiй школi, а в наступнi п’ятьрокiв - у Шаргородському духовному училищi. Як згадував один iз його ровесникiв,
"Михайло Коцюбинський був тодi повновидий, невисокого зросту хлопчик, з темним, трохи кучерявим волоссям, завжди чепурний i чисто вдягнений. Вчився вiн добре, був дуже уважний i старанний. Знав завжди лекцiï краще за нас усiх, був узагалi зосереджений i серйозний не на своï лiта. Учитель нiколи не карав його – не бив лiнiйкою по руцi, не становив навколiшки, як це бувало з iншими. До товаришiв ставився гарно, до всiх однаково уважно, не розрiзняючи з-помiж них нi євреïв, нi руських, нi полякiв". Пiд час навчання у духовному училищi хлопець не обмежується вивченням лише обов’язковоï програми. З особливим захопленням вiн знайомиться з творчiстю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Генрiха Гейне, Миколи Гоголя, ОлександраПушкiна.
Готується до вступу в унiверситет. Але сувора проза дiйсностi по-своєму
вiдкоригувала тi мрiï. Хвороба матерi, втрата роботи батьком, опiкування
меншими дiтьми - все це змусило юнака рано пiти на свiй хлiб. 
   Протягом 1882-1892 рр. М.Коцюбинський вчителює, дає приватнi уроки, займається репетиторством для дiтей iз заможних родин Вiнницi та навколишнiх сiл. Пiзнаючи народне життя, вiн вiдкривав i себе. Реалiï життя й багата уява спонукали до творчостi. У 1890роцi у Львiвському часописi "Дзвiнок" друкується його вiрш "Наша хатка". А невдовзi побачили свiт оповiдання "Харитя", "Ялинка", що виразно свiдчили про непересiчний талант молодого автора. З 1892 року, за рекомендацiєю вiдомого бiблiографа М.Комарова, М.Коцюбинський працює в експедицiï, яка боролася з виноградною хворобою по селах Бессарабiï. Серед робiтникiв фiлоксерних загонiв було чимало украïнських студентiв з Киïвського, Харкiвського,
Одеського унiверситетiв. Тут письменник близько знайомиться з членами пiдпiльного товариства "Братство тарасiвцiв", щостворювалося з палким бажанням вiдстоювати право самобутностi украïнськоï нацiï "скрiзь, де тiльки можливо".
   Глибокi враження вiд життя молдаван, а пiзнiше - i кримських татар лягли
в основу оповiдань "Для загального добра", "На каменi" та iн.

   Приходить усвiдомлення значущостi й вагомостi слова, його соцiальноï цiнностi. З Миколою Чернявським вони розсилають украïнським письменникам звернення-заклик розширити тематичнi межi своєï дiяльностi, працювати над збагаченням художнiх прийомiв, вiдстоювати рiднiй мовi право на лiтературне життя. Навколо нього гуртується чернiгiвська iнтелiгенцiя, заохочена й наснажена прикладом дiєвого життя Михайла Михайловича. У 1903 роцi як член Чернiгiвськоïгубернськоï ученоï архiвноï комiсiï вiн побував у Полтавi на вiдкриттi пам’ятника I. Котляревському.

   З 1900 по 1911 рік працює в статистичному бюро губернського земства. Цей перiод життя i творчостi М.Коцюбинського особливий. З 1899 року у Львовi починає виходити зiбрання його творiв, що було завершено сьомим томом у 1913 роцi. У 1905роцi М.Коцюбинський подорожує краïнами Центральноï та ЗахiдноïЄвропи, вiдвiдує Австрiю, Нiмеччину, Iталiю, Швейцарiю. Пiсля повернення вiн багато працює. Оповiдання, новели, повiсть "Fatamorgana" є своєрiдним осмисленням шляхiв подальшого розвитку украïнського суспiльства.
    Останнi роки життя великого письменника позначенi рiзким погiршенням здоров’я, загостренням хвороби серця. З 1909 по 1912 рiк М.Коцюбинський тричi вiдвiдує Iталiю, куди виïздив на лiкування. Там близько знайомиться з Максимом Горьким, на вiллi якого, на островiКапрi, вiн жив. Улiтку 1910 року, повертаючисьз-за кордону, М.Коцюбинський заïхав у карпатське село Криворiвню. Враження,якi охопили вiд знайомства з побутом, людьми, мовою, традицiями цiєïземлi, заворожили його. Згодом вiн ще двiчi приïжджатиме у цей край, а своï враження увiчнив чудовим твором "Тiнi забутих предкiв" (1911 р.). Здається, це були останнi свiтлi й щасливi митi життя, яке невпинно знесилювалося пiдступною недугою. Йому не допомагає лiкування в унiверситетськiй клiнiцi Києва, i 25 квiтня1913 року полум’яне серце неповторного майстра слова битися перестало.

   Поховано Михайла Михайловича Коцюбинського на Болдинiй горi вЧернiговi, де вiн так любив вiдпочивати, милуючись красою Придесення. 
   Михайла Михайловича Коцюбинського сучасники часто називали сонцепоклонником. Знайомство з його творчiстю наочно пiдтверджує надзвичайно тонку й точну цю характеристику. Висока художнiсть, вражаюче багатство, свiтла простота думки й справдi мовби пронизують читача життєдайним сонячним промiнням, звеличуючи й наснажуючи для добра i творення. Його творчiсть непомiтно, але неминуче допомагала

людинi ставати людиною. Можливо, саме це й мав на увазi, узагальнюючи його значення як митця, М.Горький, коли писав: «У ньому кипить органiчна гидливiсть до поганого. В нього тонко розвинена естетична чуйнiсть до доброго, вiн любить добро любов’ю художника, вiрить в його переможну силу, i в ньому живе почуття громадянина, якому глибоко i всебiчно зрозумiле культурне значення, iсторична вартiсть добра».
   Проникливi, витонченi, гiднi подиву соцiально-психологiчнi новели й повiстi
майстра - одне з найвищих художнiх досягнень не тiльки украïнськоï прози. Народ,однiєю з основних рис якогозавжди виступала естетична витонченiсть, любов до прекрасного, не мiг не дати свого спiвця, що вiдзначився б саме цими чеснотами усвоïй творчостi. Яких би тем не торкався мудрий i вимогливий письменник, вони набирали особливого, неповторного звучання правди i краси, що, зрештою, означатиме кiнцеве торжество життя. Саме любов до нього i спонукала шукати надiйних шляхiв до кращих, вiльнiших i радiснiших його проявiв.

   Iз спогадiв М.Чернявського М.Коцюбинський саме i постає великим життєлюбом, що  вбачав сенс буття в розкриленнi кращих природних якостей людини, в утвердженнi високогуманних вiдносин, при яких нiхто нiколи не знатиме насильства, буде "поступатися своïм правом тiльки тодi, коли iмпульсом до того буде власне бажання чи переконання".

  Сучасники М.Коцюбинського з дивовижною одностайнiстю вiдзначали
рiдкiсний збiг мiж вишуканою досконалiстю й красою творiнь та особистiстю автора.
   Мовби iлюструючи це твердження, М.Лозинський писав: "Я нiколи не шукаю знайомств з великими людьми. Для мене досить, що вони дають менi твори свого великого духа. Бо поза ним - "дух бодр, плоть же немощна". Коли людина творець, тодi ïï дух пiдноситься до найвищих вершин i, бачачи тi плоди духа, ми поклоняємося великому синовi землі».

"Вiн був один iз тих незвичайних людей, що при першiй же зустрiчi з ними викликаютьмилостиве почуття задоволення: саме цю людину ти давно чекав, саме для неï у тебе є якiсьособливi думки!" - згадував проМ.КоцюбинськогоМ.Горький.Безсумнiвно, так сприйматисяможетiлькилюдина, яку попри всiïïдостоïнствабулонадiленоголовнимприродним даром – любов’ю до людей. Митець за покликанням, М.Коцюбинськиймрiявстворитилiтопис добра. Вепоху ж реакцiï, столипiнськихкривавихперетворень, час визискiв i
жорстокостейписьменникзмушенийбувтворитилiтопис всенародного горя, поневiряньiвипробувань. Але надiя, як i мрiя, не покидала письменника. Свiтле i твердепереконанняу неминуче справдженнякращоïдолiпронизуєкожне слово митця,кожнуйогоiнтонацiю. Хiба не про цевiн сказав: "Яка сила життя! Ми звикли донього i не помiчаємо перемоги живого над мертвим, дiйового над iнертним, i ми нiбине знаємо, щосонце творить квiти й плоди з мертвого каменю, не бачимо, як всюдиторжествуєживе, щоббадьорити й радувати нас. Ми повиннiусмiхатисясвiтовiдружньо".
Людина - найцiкавiше для нас явище тому, що воназмiнюється, ховає всобiвсякiнесподiванки, не задовольняєтьсяжодною формоющастя.
Любов i краса - це тi дiаманти, якi вiн шлiфувавiз непоказних камiнчикiв та заховував у вічний скарб нашоïнацiональноï культури.
У м’яких, сердечнихтонахвiнзавжди говорив про людей. Найбiльш любив говорити проУкраïну, про ïï природу, про украïнський народ, сумував з
приводу йогомалописьменностi, але бувпереконаний, щонезабаром все змiниться .

М. Коцюбинський залишив усiм нам найвищий заповiт: нiколи не розминатися з людиною i завжди бути вiрнимрідному народовi, правдi, соцiальнiй справедливостi й свободi.